Фанфик "История Стира" (Джун)

[Джун]

Фанфик написан на украинском языке, поэтому может быть недоступен для некоторых читателей.
Название: История Стира
Автор: Джун
Пейринг: Стир\Патти
Надеюсь, что история пришлась кому-то по душе.

[Джун]

Я прокинувся в?д дивного в?дчуття. Я з тяжк?стю розплющив сво? з?ниц?. В?д цього все мо? т?ло почало пекти в?д болю.
Я бачив лише клуби диму ? все. Н?, невже це правда? З-за хмари винирнула пташка. Над?я?
Та знов перед? мною була темрява.
Мо? т?ло почало пекти. Я хот?в було ворухнутись, щоб втекти в?д того, що змушу? мо? т?ло так розриватись в?д болю та не м?г. В?дкривши оч? я побачив сонячн? промен?, як? зразу ж засл?пили мене.
Не знаю, ск?льки я так пролежав. Часом я знов втрачав св?дом?сть ? знов прокидався.
Невже це правда? Позаду я почув якийсь звук. Хот?в було закричати, та зрозум?в, що не можу нав?ть слова вимовити. З великим зусиллям, я вимовив лише деяк? звуки.
- Це хтось говорить?- почув я чолов?чий голос.
- Хто тут може бути? ? в?дпов?в йому ?нший.
Звуки почали в?длунювати все дал? ? дал?. Вони не чули?
Хтось повернувся.
- Гарр?, поглянь, тут чи?сь т?ло!
- Тих?ше, може воно вже мертве.
- Його треба рятувати.
- Ти що, дурень? Якщо в?н мертвий, то його смерть ? на нас нав?шають. П?шли швидше,- шепот?в чолов?чий голос,- ? моли Бога, щоб нас н?хто не бачив.
- Але?
Та все ж вони мене покинули. В цей момент я вже точно знав - це к?нець. В думках я почав молитися ? просив вибачення у Бога за себе.
Враз перед? мною з?явилась чар?вна принцеса. Н?, вона була русалкою з довгою косою за плечима.
- Зараз при?де пом?ч,- прошепот?в голос.
? знову темрява.
Прокинувся я в?д жахливого болю у живот?.
- Прокинувся, во?н.
Я н?чого не м?г сказати у в?дпов?дь, у рот? немов би був величезний кляп.
- Татку, як в?н?- спитав н?жний ж?ночий голосок.
- Жити буде. Лотт?, принеси ще води.
- Як скажеш.
Я злегка м?г бачити, що знаходжусь у якомусь прим?щенн?. Ось зда?ться як?сь пляшечки, трави на поличках. Так ? б?л?, б?л? ст?ни. Вони немов би поглинають мене у себе. Знову все зника?? Де я?.. Чому знов темрява?..
Я немов у сн?. Б?ля мене н?кого, т?льки листя, листя, листя. Воно летить ? я н?чого не бачу через нього. Та ось перед? мною поста? лавка. За великим скупченням я не бачу хто на н?й сидить.
Зробивши зусилля над собою, я п?дходжу до постат?.
Враз листя розв?ялось ? лягло на землю. Нарешт? я бачу де знаходжусь.
Навкруги пишн? троянди, як? дарують мен? св?й духмяний аромат. Повернувшись до постат? я вп?знаю його.
- Ентон??- кажу я.
Невже я можу говорити?
В?н н?чого мен? не в?дпов?в, поглядом в?н запропонував мен? прис?сти. Я послухався.
Ми н?чого не говорили, лише дивились попереду себе.
- Я помер?
- Важко сказати, що саме ти бачиш за цими словами. Смерть ? це крок у життя. Нове життя.
- Але?
- Я маю йти. Якщо ти хочеш ?ти з? мною, то?
Ентон? п?днявся ? малими кроками попрямував у незв?дане. Я хот?в п?ти за братом. Зв?дти йшло ст?льки тепла ? любов?. Та щось мене зупинило. Я почув чи?сь сльози. Хто це?
Я опинився у якийсь к?мнат?. На п?дв?конн? догоряла св?чка. В?д цього к?мната ставала все темн?шою. Та все ж я зм?г пом?тити образ д?вчини. Хто вона? ? чому вона плаче?
- Ст?ре, чому ти покинув мене? Чому?
Ст?р? Хто це? Чому вона через нього плаче.
- Боже, якщо ти справд? ?сну?ш, прошу, принеси мен? спок?й, будь-ласка.
Патт?? Це ж ти. Не плач, я ж тут. Обернися, я стою позаду тебе.
- Патт?!
Та вона мене не чула.
Мо? намагання торкнутись ??, залишились н? з чим.
- Патт?, я тут, я ? Ст?р.
Вона повернулась до мене.
- Хто тут?- злякано спитала д?вчина.
Вона чула? Патт??
Я потягнувся до ?? н?жно? щоки, аби втерти ?? сльози.
Н? Ентон?, я не можу покинути Патт?.
Враз все зникло. Знов б?ль почав проходити у кожну кл?тинку мого т?ла.
В?д болю, я потягнувся.
- Н?чого, н?чого. Вже буде не так бол?ти. Терпи, хлопче.
На сво?му т?л? я в?дчув прохолоду. Це була холодна тканина.
- Обережн?ше, Лотт?,- почув я чолов?чий голос.
Рука д?вчини враз п?дскочила.
- У нього рот ворушиться?- прошепот?ла д?вчина.
- Спробуй дати йому води.
Коли я напився води, яка в?д велико? спраги ? мо?? нем?чност?, майже вся полилась по мо?му т?лу.
- Обережн?ше, Лотт?.
Трохи вгамувавши спрагу я знову подивився навкруги.
- Поспи, хлопче. Це тоб? необх?дно.
Я знову потрапив у незв?дане.
Так ? тривало мо? одужування, я спав ? прокидався. ?нколи я ?в ? пив. Кожного разу, коли я хот?в все яскрав?ше побачити все навкруги, я в?дчував б?ль в очах, та ще б?льший б?ль був у живот?. ?з розмов л?каря, я зрозум?в, що через мо? т?ло пройшла дерев?яна барка, яка на диво не зачепила серце. ? що саме вона мене ? принесла по вод?.
Я не бачив в?дл?к часу, все що я знаю, це розмови навколо мене. ? саме з них я зрозум?в, що сьогодн? 19 червня. Сьогодн? ж тв?й День Народження. ? сьогодн? тоб? виповнилося 19 рок?в. Патт?, моя Патт?? Невже ти ? справд? мене тод? чула?
- Принесла вам по?сти,- промовив н?жний голос.
Лотт? прис?ла б?ля мене ? почала годувати мене з ложечки.
- Ви вже краще вигляда?те. Ось, ? ще ложечку, молодець.
- Дякую?- прохрип?в я.
- Татку, в?н говорить!- в?д щастя заплескала у долон? Лотт?.
- Та невже? Ну це добрий знак. Спод?ва?мося побачити вас на ногах, сер,- промовив л?кар Джонсон.
Час у л?карн? плинув. Хоча, це важко було назвати л?карнею. Це був будинок, у якому жив л?кар з? сво?ю донькою.
С?сти я зм?г день у середин? липня. Пам?ятаю, що л?кар Джонсон п?шов до когось на прийом, а з? мною лишилась Лотт?. Вона була надзвичайною людиною. Я н?коли не зустр?чав тако? добро? ? лаг?дно? д?вчини. Н?? Насправд? зустр?чав? Але хто вона? У голов? промайнули думки. Овальне обличчя, виразн? зелен? оч?, посм?шка, дек?лька веснянок на кирпатому нос? ? густ? золот? коси. Кенд??Маленька сестричка, Кенд?. ? як я т?льки м?г ?? забути?

[Джун]

Лотт? вишивала, сидяч? б?ля мене. Тихенько, майже чутно, вона насп?вувала якусь п?сеньку. Слова я не розбирав, але сама мелод?я змусила мене забути про б?ль у грудях. Поглянувши на вулицю, я побачив велику яблуню. Та враз перед? мною постала Патт?. Вона плакала?
Я п?дскочив. В?д чого по т?лу пройшов електричний заряд болю. Та це було не важливо.
Б?ля мене опинилась Лотт?, яка з жахом дивилась на мене.
- Що ж ви робите? Вам не можна вставати. До того ж так р?зко. Лягайте, лягайте. Сильно болить? Та що я питаю ? зв?сно болить? Що ж тепер робити? Батько далеко, а як вас л?кувати я не знаю. Ой, ой, ой?
Лотт? знервовано хапалась за голов? та покусувала м?зинчик на л?в?й руц?.
- Ну нащо ви п?дскочили?
Рукою, я показав на листок паперу ? ол?вець. Не дуже розум?ючи, що я хочу, Лотт? послухалась мене.
- Ось.
На папер? я написав ?й записку:
?Вибач?.
- Але вам не дуже боляче?
?Не хвилюйтеся, з? мною все нормально?,- знову написав я.
У к?нц? намалював картинку: себе, як я п?дскочив ? злякане обличчя Лотт?.
Побачивши картинку, на ?? обличч? заграла посм?шка.
- На вас ? сердиться не можливо.
Як виявилось, це було не так погано, що я п?дскочив. Розробляти к?стки та м?язи необх?дно, щоб вони не атрофувались. Десь у середин? серпня, я вже м?г сид?ти ? вчився наново ходити. Ноги н?би не слухались мене. Тому кожен крок, був н?би удар по спин?. Та я знав, я маю йти, ?накше все, я н?хто, кал?ка, який прикутий до кр?сла.
М?г голос потроху також повертався до мене. Я м?г говорити маленьк? речення, як? як ? кроки робились з великим болем у горл?. Та тепер я м?г розказати про себе.
Хоча, що я м?г сказати? Частина мо?х спогад?в зникла. Я пам?ятав лише ?мен? та й усе.
Та одного разу, я згадав ще дещо. Залишившись один у дом?, я побачив чотири дерев?ян? дошки , цвяхи та молоток. Сам не розум?ю, як, та мо? руки немов би знали все сам?. Я щось крутив, забивав, вив?нчував. ?, оп-ля, я з?явилась поличка.
Побачивши це, л?кар Джонсон сказав:
-У тебе талант хлопче. А-ну, може ще вийде?
В?н дав мен? р?зн? ?нструменти ? матер?али з яких можна було щось зробити. ? т?льки-но деталь торкалась мо?х рук, я знав, що це буде. Я зробив р?зноман?тн? полички для пляшечок та р?зних ?нших л?к?в. А коли я лежав, робив ф?гурки з дерева. Вони так сподобались м?сцевим д?тям, що мен? довелося ?х робити на замовлення. Хоча я ? не просив за них грошей, та люди платили мен?. Таким чином я знав, що зможу хоч якось в?ддячити л?карю Джонсону ? Лотт?.
Пот?м я почав робити рухлив? ?грашки для д?тей, як? не можна було купити в магазинах. Коники на колесах, машинки, пов?трян? зм??, сп?воча жаба та ?нш?. Вс? ц? вироби приносили мен? велике задоволення. Особливо усм?шки д?тей, як? отримували ?х.
Та мен? хот?лось хоч якось в?ддячити л?карю Джонсону та Лотт?.
Для л?каря Джонсона я зробив окуляри з кращими л?нзами, а для Лотт? порцелянову ляльку.
Запишавшись з? мною кожного дня, вона допомагала мен? реал?зувати мою мр?ю. ? результат перевершив сам себе. Лялька була немов жива. Вона могла в?дкривати за закривати оч?, рухала ротиком. У не? були золотав? коси, як? з?стригла з себе Лотт?, н?жн? риси обличчя, як? намалювала Лотт? ? легеньке платтячко. Також я зробив механ?зм, який допомагав розп?знавати звуки та повторювати ?х.
- Дякую, це найкращий подарунок у мо?му житт?!
- Мен? було при?мно робити ?? для тебе.
- Вона дуже нагаду? мою маму.
Я н?коли ран?ше не чув, про те, що сталось с м?с?с Джонсон.
- Вона померла в?д водянки. Мама була надзвичайною людиною. Завжди була усм?хнена ? ласкава до ус?х. Я так хот?ла бути хоч трохи схожою на не?.
На очах Лотт? з?явились сльозинки, як? вона втерла рукою. Вона посм?хнулась мен? ? п?шла до кухн?.
Робота над мо?ми експериментами тривала. Дивно, роблячи реч?, я починав дещо згадувати. ?гри з мо?ми братами та Кенд?.
Вс? сво? спогади я намагався реал?зувати у життя, щоб мати можлив?сть повернути соб? сво? минуле.
На початку березня, я вже м?г ходити не кульгаючи ? без перев?язки. Л?кар Джонсон попросив мене разом ?з Лотт? пров?дати м?с?с Свон. Вона жила ?з 5 д?тьми. Чолов?к ?? був у цей час на в?йн?, тому грошей у не? майже не було. Лотт? спакувала пакунок у корзинку, а я зробив ?грашки для д?тей.
П?д?йшовши до будинку, я побачив, що тут не вистача? чолов?чо? руки. З даху видн?лась д?рка та ? двер? ледве тримались.

[Джун]

Всередин? також було все скромно. Одне л?жко, п?чка, ст?л ? дек?лька ст?льц?в.
- Доброго дня,- прив?талась Лотт?.
Д?ти юрбою п?дб?гли до Лотт?, яка кожному роздала по цукерц?, як? зробила сама ? сховала у кишен?.
- М?стере Ст?р, а ви принесли щось ц?каве?- спитало малятко.
- А ви себе гарно вели?
- Так!- хором закричали д?ти.
?з кишень я д?став ?грашки ? роздав ?х д?тлахам. У к?мнат? враз почав лунати см?х ? шум в?д машинок, л?тачк?в, зайченят.
- Дякую, що подарували мо?м д?тям казку. Ваш? ?грашки, м?стере Ст?р принесли нам посм?шку ? над?ю, що любов ще ?сну?.
- Мен? при?мно бачити ?хн? усм?хнен? личка.
- Тут ще хл?б, молоко ? трохи овоч?в.
- Щоб я без вас робила,- майже не плачучи в?дпов?ла м?с?с Свон.
Покинувши ?? будинок, я ще довго думав про те, що там побачив.
- Про що ти дума?ш?- спитала мене Лотт?.
- Я думаю про те, що люди живуть ось так? Голодують? Невже це все в?йна? Лотт?, ти в?риш, вона колись минеться?
- Не знаю? Але ж це не може тривати в?чно. Та одне я знаю без винятк?в, Господь Бог дав нам тебе як над?ю на краще.
- Не думаю, що я сильно комусь допом?г.
- Це не так. Ст?ре, ти т?льки поглянь, де ти з?явля?шся там завжди лине см?х. М?с?с Свон в?рно каже ? ти всиля?ш в нас над?ю, що життя трива? ? буде тривати, поки ми ?. Поки жив? наш? серця.
- Може ? так. Може я ? справд? такий!- я поглянув на Лотт? посм?хнувся сво?ю безпрограшною посм?шкою.
В?д цього Лотт? засм?ялась.
- Ти такий кумедний, Ст?ре!
Так? слова мен? вже казали.
Одного разу, а точн?ше першого травня, я як завжди працював з р?зними деталями. Лотт? запл?тала коси сво?й ляльц?, а л?кар Джонсон читав газету.
Мо? оч? поглянули на заголовок, щось всередин? мене прокинулось:
?В?домий м?льйонер У?льям- Альберт Ендр? хоче побудувати на честь свого плем?нника Ал?стера Корнуела фабрику винаход?в. Ця заява спричинила бунт населення?.
Ал?стер? Ст?р? Корнуел? Це ж я? Це ж мо? фото на шпальт? газети?
- Л?карю, можна?..
- Зв?сно Ст?ре, тримай.
Поглянувши на зблизька, я вже знав точно ? це я.
Лотт? також побачила газету.
- Ст?ре, цей хлопець точна коп?я ти?
- Ти жарту?ш, Лотт??- спитав л?кар Джонсон.
- Н? татку, ти т?льки поглянь,- вона показала газету.
- Не може бути?
Враз оч? Лотт? налились сльозами.
- Ти в?д нас по?деш?
Я сам це знав, знав, що колись мен? доведеться покинути будинок л?каря Джонсона. Але я н?коли не думав про те, що це вже станеться. Вони стали мен? р?дними. А Лотт?, ця юна лед? стала мен? немов р?дна сестра. Ми в?дчували один одного серцем. ? що, я маю все це покинути, все те, що стало для мене таким р?дним ? сво?м? Життя каже ? так.
Цю н?ч, я пров?в без сну. Я намагався згадати сво? минуле. ? здавалось воно складалось у мо?й голов? немов п?рам?да. ? нарешт? я д?стався вершини.
Ранком, я вир?шив над?слати листа сво?м р?дним. Та сл?в було так багато, що у лист ?х просто не можливо було скласти. Т?льки з десято? спроби я написав щось схоже на лист.
Лотт? допомогла мен? його в?днести на пошту, щоб в?н швидше д?йшов до Америки.
Чекаючи в?дпов?дь, я намагався уявляти, що ж саме вони мен? напишуть. ? за сво?ми думками, я нав?ть не бачив якою стала Лотт? та л?кар Джонсон. Л?кар все б?льше намагався розвеселити мене та Лотт?. Хоча, я бачив, йому так само боляче як ? мен?. А Лотт?? Вона весь час була з? мною. ? за весь цей час н?коли не заговорила про м?й в?д??зд. Можливо не хот?ла мене турбувати ще ? сво?ми думками? Та по очах бачив, ?й боляче?
Нарешт? прийшов лист. Точн?ше чотири листи. В?д м?стера Альберта, Кенд?, Арч? та Патт?? Вс? вони були чимсь однаков?, бо писали про те, що не в?рять в те, що я живий, та вс? вони були написан? по-р?зному. Особливо лист Патт?. Здавалось, я н?би бачив як вона мен? його писала.
- Ст?льки лист?в,- почувся голос за спиною.
За плече мене тримала Лотт?.
- Мабуть вони ? справд? дуже люблять тебе.
- Лотт??
- Спод?ваюсь, що коли ти по?деш ти напишеш мен? хоча б один лист. Я буду його тримати б?ля себе, як пам'ять про свого братика.
- Лотт??- я п?днявся ? узяв ?? руки,- Я напишу тоб? тисяч? лист?в. Та скажу одне, що н? одне з них не покаже ту любов, яку я в?дчуваю до тебе. Ти моя маленька сестричка. Лотт??
Об?йнявши маленька т?льце, я в?дчув таке тепло, яке не в?дчував до цього.
- Ти пахнеш сво?м зал?зяччям,- засм?явшись, прошепот?ла Лотт?,- Та я назавжди запам?ятаю цей аромат.
На пам'ять про себе я зробив ще дек?лька винаход?в. Та вони не могли показати того, що я в?дчував до цього м?сця насправд?. Маленьке м?стечко та воно залишиться у мо?му серц? назавжди.
Опинившись вдома, я ще довго не м?г пов?рити в це. А ще б?льше в те, чого вже не буде. Л?карю Джонсон, ви подарували мен? на пам'ять блокнот, щоб я записував у ньому вс? сво? винаходи. А Лотт?? Ти подарувала мен? г?лочку яблун?, яка росте б?ля будинку.
- Нехай вона нагаду? про мене. З часом все забува?ться, та аромат в?д не? завжди буде з тобою.
Завжди буде з? мною?
Я в?рю, н?, я знаю.
Опинившись на перон?, який прив?з мене до давно знайомого мною Чикаго, я вп?знав мо?х р?дних. М?стера Альберта , Кенд?, Арч? та? Патт?? Ти стояла ? вдивлялась у кожне ?з в?конець, але н? разу не подивилась на мене.
- Ст?ре!- крикнула Кенд? ? кинулась об?ймати мене.
- Кенд?!
- Як же ти налякав нас, брате,- Арч? потиснув мен? руку.
- Альберте?
- Ст?ре.
Вс? вони були тими, кого я любив та? Та де ж вона?..
За спинами сво?х р?дних я побачив пон?вечену кв?тку, Патт?? Що з тобою?.. Чому ти так опустила сво? руки, чому тво? оч? не палають. Вона ледве ходила.
?дине чого я хот?в, це об?йняти ??, щоб вона забула про б?ль, страх. М?й горобчику?
Зробивши крок, вона почала падати. П?дхопивши ??, я притис Патт? до себе.
- Ст?ре?- ледве промовила Патт?.
- Я тут, з тобою.
Н?чого, я повернувся, я вдома. Моя люба, як же я тебе люблю.
П?дхопивши ?? на руки, я поглянув на не?.
- Ти найкрасив?ша д?вчина у всьому св?т?.
- Ст?ре?
Ось так, я повернувся додому, через б?ль ? зусилля. Та це було того варте, тепер вона була з? мною. Моя любов, м?й янгол, моя? Патт?.


Конец

[Himawari]

Джун

Браво! Замечательно! Я не очень хорошо читаю по-украински, но тем не менее, читаю и понимаю, пусть и не каждое слово. Поэтому относительно грамматики и прочего - молчу, а вот за идею, за персонажей, за "воскрешение" и возвращение Стира, за его любовь к Патти (и только Патти!), за душевность, за доброту, за нежность, которой пропитан фанфик - спасибо!! Огромное спасибо!

[Джун]

Himawari
Спасибо! Рада, что понравилось

[Flanny]

Красно дякую! Ран?ше читала лише англ?йськ? та рос?йськ? фанф?ки, а тут така неспод?ванка!
Сама ?стор?я, стиль - все дуже сподобалось! Одержала насолоду!

[Ariana]

Джун
Очень нежно и трогательно. Мне тоже понравилось. Чудесная история!
* Много смотрю украинских шоу, поэтому почти все поняла

[Джун]

FlannyAriana
Спасибо, за такие слова.
Честно, боялась, что фанфик кому-то не приглянется, так как на украинськом языке.
Оказываеться- желающих много)))))

[Ромашка_Lo]

Джун
Охота пуще неволи. Думала, со словарем придется сидеть, лишь бы про Стира и Патти почитать, но ничего, сама справилась! Видно общение с украинской родней и местное ТВ пошло впрок! Процентов 25 может не поняла дословно, но догадывалась из контекста. Спасибо тебе за эту чудесную историю борьбы за жизнь, ради любви! Я так люблю этих персонажей! Если бы сама села писать, ни за что бы не написала лучше!
ПС (для себя, наверное, переведу, чтобы наслаждаться, если ты не против)